Етичний кодекс асоціації

Розділ 1. Загальні принципи та вступ

1.1. Етична діяльність психолога ґрунтується на визнанні гідності, унікальності, прав та найкращих інтересів клієнта, який звертаються по професійну допомогу. Безпека, психологічне благополуччя та потреби клієнта мають визначати зміст і межі професійної взаємодії.

1.2. Основною метою терапії є створення професійно організованого, безпечного та прийнятливого простору, клієнт може через терапевтичну взаємодію краще усвідомлювати свій досвід, виражати емоції, розвивати навички подолання труднощів, зміцнювати психологічні ресурси та відновлювати адаптивне функціонування.

1.3. Психолог здійснює професійну діяльність лише в межах своєї освіти, професійної підготовки, компетентності, досвіду та наданої йому професійної ролі. Застосування методів і технік ігрової терапії має відповідати їх призначенню, сучасним професійним знанням та вимогам безпечної практики.

1.4. Під час здійснення професійної діяльності члени Асоціації дотримуються законодавства України, положень цього Етичного кодексу, внутрішніх нормативних документів Асоціації, професійних стандартів та загальновизнаних принципів етичної практики у сфері психологічної допомоги та ігрової терапії.

1.5. Якщо професійна діяльність здійснюється дистанційно, за межами України або щодо клієнта, який перебуває в іншій юрисдикції, фахівець зобов’язаний враховувати відповідні законодавчі та професійні вимоги, що регулюють надання психологічних і терапевтичних послуг у відповідній країні або території.

1.6. Психолог несе професійну відповідальність за межі власної компетентності та не повинен братися за випадки, методи або види втручання, для яких він не має належної підготовки. У разі потреби психолог рекомендує клієнту або його законному представнику звернення до іншого компетентного спеціаліста чи відповідної служби.

1.7. Клієнтами психолога можуть бути:

дорослі особи, які досягли повноліття
діти та підлітки, які потребують психологічної підтримки, корекційної або терапевтичної допомоги;
повнолітні особи, щодо яких застосування ігрових, творчих або інших відповідних терапевтичних методів є професійно обґрунтованим;
батьки, опікуни або інші законні представники дитини, які беруть участь у процесі діагностики, консультування чи терапевтичного супроводу;
сім’ї, якщо сімейна взаємодія є частиною визначених цілей професійної допомоги;
діти та підлітки, які перебувають у закладах освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, реабілітаційних або інших установах, за умови дотримання визначених законом процедур та професійних повноважень;
інші особи або організації, які відповідно до законодавства можуть бути замовниками психологічних, консультативних, освітніх чи інших професійних послуг.

1.8. Під час роботи з дитиною або підлітком терапевт враховує особливий правовий та психологічний статус неповнолітньої особи. Згода на надання послуг отримується відповідно до законодавства та встановлених професійних процедур. Водночас думка, потреби, вік, рівень розвитку та здатність дитини висловлювати власну позицію мають бути належним чином враховані у терапевтичному процесі.

1.9. У професійній діяльності фахівець прагне забезпечити баланс між правами дитини, її безпекою, конфіденційністю та законними правами батьків, опікунів або інших осіб, відповідальних за дитину. Інформація про перебіг терапевтичної роботи передається третім особам лише за наявності відповідних правових або етичних підстав.

1.10 Кожен клієнт, його законний представник або інша особа, яка має належні підстави вважати, що член Асоціації порушив положення цього Етичного кодексу, має право звернутися зі скаргою до відповідного органу Асоціації - етичної комісії

1.11. Етична комісія Асоціації розглядає скарги відповідно до затвердженої процедури, забезпечуючи неупередженість, конфіденційність, право сторін бути почутими та можливість надати пояснення і відповідні матеріали.

1.12. Асоціація розглядає етичні порушення з урахуванням характеру ситуації, потенційної або фактичної шкоди для клієнта, професійних обов’язків фахівця, його рівня компетентності та обставин, за яких відбулася відповідна професійна взаємодія.

Розділ 2. Основоположні принципи професійної діяльності психолога

2.1. Пріоритет інтересів і благополуччя клієнта

2.1.1. Найвищою професійною цінністю діяльності психолога є забезпечення фізичного, психологічного, емоційного та соціального благополуччя клієнта. Усі професійні рішення приймаються з урахуванням можливих наслідків для клієнта та мають бути спрямовані на його підтримку, розвиток і безпеку.

2.1.2. Психолог здійснює професійну діяльність відповідно до принципу професійної обережності, уникаючи будь-яких дій або бездіяльності, які можуть завдати клієнтові шкоди.

2.1.3. Оцінюючи благополуччя клієнта, психолог враховує його індивідуальні особливості, життєвий досвід, культурне середовище, потреби, життєві обставини, переконання, ресурси та особисто визначені цілі психологічної роботи.

2.2. Повага до автономії клієнта

2.2.1. Психолог визнає право кожної людини самостійно визначати власні життєві пріоритети, приймати рішення щодо участі у психологічній допомозі та визначати прийнятні для себе способи досягнення особистих цілей.

2.2.2. Жодна психологічна допомога не може надаватися шляхом примусу, психологічного тиску, маніпуляції або використання залежного становища клієнта.

2.2.3. Клієнт має право:

погодитися або відмовитися від отримання психологічної допомоги;
припинити консультації чи терапію на будь-якому етапі;
змінити формат або цілі роботи;
отримати інформацію, необхідну для прийняття усвідомленого рішення.

2.2.4. Психолог поважає рішення клієнта навіть тоді, коли воно не збігається з його професійним баченням, за винятком випадків, коли існує реальна загроза життю, здоров’ю або безпеці самого клієнта чи інших осіб.

2.3. Цінності

2.3.1. Психолог здійснює професійну діяльність без нав’язування клієнтові власних політичних, релігійних, моральних, філософських або інших переконань.

2.3.2. Психологічна допомога повинна створювати умови, у яких клієнт має можливість самостійно досліджувати власні цінності, життєві орієнтири та внутрішні конфлікти без оцінювання чи осуду.

2.3.3. У процесі роботи психолог може надавати інформацію про можливі ресурси підтримки, у тому числі рекомендувати звернення до інших фахівців або спеціалізованих служб, якщо це відповідає потребам клієнта та його інтересам.

2.3.4. Особисті переконання психолога не можуть впливати на якість професійної допомоги, ставлення до клієнта або прийняття професійних рішень.

2.3.5. Якщо психолог усвідомлює, що власні цінності або особисті переживання можуть впливати на об’єктивність професійної діяльності, він зобов’язаний звернутися за супервізією, інтервізією або іншою формою професійної підтримки.

2.4. Відповідальне використання професійного впливу

2.4.1. Психолог усвідомлює, що професійні відносини характеризуються нерівністю професійних можливостей, знань і психологічного впливу.

2.4.2. Фахівець використовує свій професійний статус виключно в інтересах клієнта та не допускає його застосування для отримання особистої, матеріальної, емоційної чи іншої вигоди.

2.4.3. Психолог регулярно оцінює рівень психологічної безпеки клієнта та, за необхідності, обговорює з ним його відчуття, рівень комфорту, межі взаємодії та можливі труднощі у терапевтичному процесі.

2.4.4. У складних або неоднозначних професійних ситуаціях психолог звертається до супервізора, колегіального обговорення або інших форм професійної підтримки для забезпечення максимально етичного та безпечного вирішення питання.

2.4.5. Приймаючи професійні рішення, психолог надає перевагу тому варіанту дій, який найбільшою мірою забезпечує безпеку, захист прав і благополуччя клієнта.

2.5. Принцип відкритості та професійної доброчесності

2.5.1. Психолог надає клієнтові повну, достовірну та зрозумілу інформацію щодо характеру психологічної допомоги, її цілей, можливостей, обмежень, очікуваних результатів і потенційних ризиків.

2.5.2. Під час повідомлення результатів психологічного оцінювання, висновків або рекомендацій психолог використовує доступну для клієнта мову, пояснює професійні терміни та враховує емоційний стан особи.

2.5.3. Психолог не приховує інформацію, яка має істотне значення для прийняття клієнтом усвідомлених рішень щодо подальшої психологічної допомоги.

2.5.4. Не допускається надання неправдивої інформації щодо професійної кваліфікації, ефективності методів роботи або гарантування результатів психологічної допомоги.

2.6. Принцип недопущення заподіяння шкоди

2.6.1. Психолог зобов’язаний вживати всіх можливих заходів для запобігання фізичній, психологічній, емоційній, соціальній або іншій шкоді, яка може виникнути внаслідок його професійної діяльності.

2.6.2. У випадках, коли певний рівень психологічного дискомфорту є невід’ємною частиною терапевтичного процесу, психолог повинен забезпечити його професійне обґрунтування, мінімізацію можливих негативних наслідків та постійну підтримку клієнта.

2.6.3. Психолог не застосовує методів, що принижують людську гідність, містять елементи жорстокого поводження, психологічного насильства, примусу, залякування чи будь-яких інших форм негуманного ставлення.

2.6.4. Член Асоціації не бере участі та не сприяє будь-яким діям, що можуть бути кваліфіковані як катування, жорстоке, нелюдське ставлення, або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання, незалежно від обставин, у яких вони здійснюються.

2.6.5. Якщо психологу стає відомо про факти насильства, жорстокого поводження або інші обставини, що створюють загрозу життю чи здоров’ю дитини або іншої особи, він діє відповідно до вимог законодавства України, професійних стандартів та внутрішніх нормативних документів Асоціації, керуючись принципом захисту життя, безпеки та прав людини.

Розділ 3. Професійна практика психолога: види допомоги, застосування методів та наукова діяльність

3.1.1. Психолог надає професійну допомогу у формах, що відповідають його освіті, спеціалізації, професійній підготовці та компетентності. Вибір форми роботи здійснюється з урахуванням потреб клієнта, характеру запиту, віку, психоемоційного стану, особливостей життєвої ситуації та очікуваних результатів психологічного супроводу.

3.1.2. У випадках гострих кризових подій діяльність психолога спрямовується насамперед на забезпечення безпеки клієнта, стабілізацію його психоемоційного стану, зниження рівня гострого стресу та відновлення здатності до подальшого функціонування.

3.1.3. За потреби психолог організовує перенаправлення клієнта до інших спеціалістів або служб, компетентних у наданні спеціалізованої медичної, психіатричної, соціальної чи правової допомоги.

3.1.4. Психолог має право проводити психологічне оцінювання, використовуючи професійне інтерв’ю, спостереження, псіходіагностичні методики та інші інструменти, застосування яких відповідає його кваліфікації.

3.1.5. Використання нових методик допускається за умови належної професійної підготовки або роботи під супервізією компетентного спеціаліста.

3.1.6. Результати оцінювання використовуються виключно в інтересах клієнта та не можуть застосовуватися для його дискримінації чи необґрунтованого обмеження прав.

3.1.6. Індивідуальне консультування або психотерапія передбачає безпосередню професійну взаємодію психолога з однією особою з метою вирішення психологічних труднощів, розвитку особистісних ресурсів, подолання кризових станів або досягнення інших погоджених цілей.

3.1.7. Психолог працює у межах запиту клієнта, застосовуючи науково обґрунтовані методи та регулярно оцінюючи ефективність обраної стратегії допомоги.

3.1.8. У випадках, коли клієнт звертається за направленням державних органів або суду, психолог роз’яснює правові підстави надання допомоги, її межі та права клієнта відповідно до законодавства.

3.1.9. Психолог може здійснювати професійну допомогу особам, які пережили травматичні події, зокрема бойові дії, вимушене переміщення, втрату близьких, насильство, тяжкі захворювання, стихійні лиха або інші кризові ситуації.

3.1.10. Застосування спеціалізованих методів роботи з психологічною травмою допускається лише за наявності відповідної професійної підготовки.

3.1.11. Групове консультування, психотерапія або психологічний тренінг проводяться з дотриманням принципів добровільності, взаємної поваги, конфіденційності та психологічної безпеки учасників.

Психолог забезпечує управління груповою динамікою, попереджає можливі прояви психологічного насильства та створює умови для конструктивної взаємодії між учасниками.

3.1.12. Під час сімейного або парного консультування психолог розглядає взаємини між учасниками як єдину систему та забезпечує рівноправне ставлення до всіх сторін.

3.1.13. Фахівець не займає позицію однієї зі сторін конфлікту та сприяє пошуку взаємоприйнятних способів взаємодії, комунікації й розв’язання проблем.

3.1.14. Робота з дітьми здійснюється відповідно до вікових, когнітивних, емоційних та соціальних особливостей розвитку дитини.

3.1.15 Психолог застосовує спеціалізовані методи психологічної допомоги, створює безпечне терапевтичне середовище, підтримує активну участь дитини у процесі роботи та взаємодіє із законними представниками відповідно до вимог законодавства й професійної етики.

3.1.16 Психолог може здійснювати професійну діяльність у дистанційному форматі за умови забезпечення конфіденційності, інформаційної безпеки, належної якості зв’язку та можливості ефективної професійної взаємодії.

3.1.17. Перед початком онлайн-роботи клієнт повинен бути поінформований про особливості такого формату, його можливості, обмеження та порядок дій у кризових ситуаціях.

3.2. Використання професійних методів і технологій

3.2.1. Психолог застосовує лише ті методи психологічного оцінювання, консультування, психотерапії та психологічної корекції, які відповідають сучасним науковим знанням, професійним стандартам та мають належне емпіричне або клінічне обґрунтування.

3.2.2. Вибір методів здійснюється індивідуально з урахуванням віку клієнта, його психічного стану, особливостей розвитку, терапевтичного запиту та професійних показань.

3.2.3. У разі застосування новітніх, експериментальних або недостатньо досліджених підходів психолог зобов’язаний:

повідомити клієнта про особливості відповідного методу;
пояснити рівень його наукової вивченості;
поінформувати про можливі ризики та обмеження;
отримати добровільну інформовану згоду до початку роботи.

3.2.4. Застосування методів, ефективність яких спростована сучасними науковими даними або які можуть становити небезпеку для фізичного чи психічного здоров’я клієнта, є несумісним із професійною етикою.

3.3. Наукові дослідження та професійні публікації

3.3.1. Участь клієнтів у наукових дослідженнях допускається виключно на добровільних засадах після отримання їхньої інформованої згоди або згоди законного представника у випадках, передбачених законодавством.

3.3.2. До початку дослідження учаснику надається доступна інформація щодо:

мети та змісту дослідження;
методів збору інформації;
можливих переваг і потенційних ризиків;
порядку використання отриманих результатів;
права відмовитися від участі або припинити її без негативних наслідків;
способу звернення зі скаргою або повідомленням про можливі порушення його прав.

3.3.3. Якщо дослідження проводиться на базі закладу освіти, медичної установи, соціальної служби чи іншої організації, психолог забезпечує отримання необхідних дозволів відповідно до законодавства та внутрішніх процедур такої установи.

3.3.4. Під час підготовки наукових праць, доповідей, навчальних матеріалів або професійних презентацій психолог забезпечує повну конфіденційність інформації про клієнтів. Будь-які відомості, що можуть прямо або опосередковано ідентифікувати особу, можуть використовуватися лише за наявності окремої письмової інформованої згоди або після повної деперсоналізації інформації.

3.3.5. Психолог дотримується принципів академічної доброчесності, достовірності результатів досліджень, належного цитування джерел, поваги до авторських прав та недопущення фальсифікації, фабрикації або маніпулювання науковими даними.

Розділ 4. Професійна кваліфікація, компетентність та безперервний професійний розвиток

4.1.1. Право на здійснення професійної психологічної діяльності має особа, яка здобула відповідну освіту, пройшла професійну підготовку та відповідає вимогам законодавства держави, у межах юрисдикції якої здійснюється практика.

4.1.2. Психолог здійснює діяльність лише в тих напрямах, щодо яких має належний рівень теоретичної підготовки, практичних навичок та професійної компетентності.

4.1.3. Особи, які проходять професійну підготовку або стажування, можуть брати участь у наданні психологічної допомоги виключно в межах освітньої програми та під безпосереднім професійним супроводом кваліфікованого супервізора, який контролює якість роботи та несе відповідальність за її організацію.

4.1.4. У разі здійснення професійної діяльності з клієнтами, які перебувають в іншій державі або адміністративній юрисдикції, психолог зобов’язаний враховувати вимоги чинного законодавства обох сторін та завчасно поінформувати клієнта про можливі правові особливості надання психологічної допомоги.

4.2. Професійна компетентність

4.2.1. Компетентність психолога включає сукупність професійних знань, практичних умінь, етичної відповідальності та здатності застосовувати сучасні науково обґрунтовані підходи у професійній діяльності.

4.2.2. Фахівець повинен володіти сучасними теоріями психологічного консультування, психотерапії та психологічного супроводу, а також вміти обирати методи роботи відповідно до індивідуальних потреб клієнта.

4.2.3. Необхідною складовою професійної компетентності є розуміння закономірностей психічного розвитку людини на різних вікових етапах, особливостей формування особистості та впливу сімейних, соціальних і культурних чинників.

4.2.4. Психолог повинен знати етичні стандарти професійної діяльності, нормативно-правові акти, що регулюють психологічну практику, а також дотримуватися вимог законодавства щодо захисту прав людини, дитини та персональних даних.

4.2.5. Фахівець має володіти навичками роботи як в індивідуальному, так і в груповому форматі, а також розуміти закономірності групових процесів і динаміки міжособистісної взаємодії.

4.2.6. До професійної компетентності психолога належить здатність працювати з широким спектром психологічних труднощів, кризових станів та поведінкових проблем, використовуючи методи, що відповідають його спеціалізації та професійній підготовці.

4.2.7. Психолог повинен уміти здійснювати комплексне психологічне оцінювання, аналізувати клінічну та психологічну інформацію, розпізнавати ознаки психічних розладів, визначати межі власної компетентності та своєчасно рекомендувати консультацію інших профільних спеціалістів.

4.2.8. Професійна діяльність має ґрунтуватися на сучасних наукових знаннях, доказових психологічних практиках та результатах актуальних досліджень.

4.2.9. Важливою складовою професійного становлення психолога є проходження практичної підготовки під супервізією досвідченого фахівця та регулярне вдосконалення професійних навичок.

4.3. Межі професійної компетентності

4.3.1. До початку професійної взаємодії психолог надає клієнтові достовірну інформацію щодо своєї освіти, кваліфікації, спеціалізації, професійного досвіду, використовуваних методів роботи та меж власної компетентності.

4.3.2. Під час первинної консультації психолог разом із клієнтом визначає запит, очікувані результати роботи, можливості їх досягнення та оцінює, чи відповідає поставлене завдання його професійній компетентності.

4.3.3. Психолог не бере на себе виконання професійних завдань, для яких не має достатньої освіти, спеціалізованої підготовки або практичного досвіду.

4.3.4. Якщо у процесі роботи виникає потреба у знаннях або навичках, яких психолог не має, він зобов’язаний:

звернутися за супервізією або консультацією;
пройти додаткове професійне навчання;
за необхідності рекомендувати клієнтові звернутися до іншого компетентного фахівця.

4.3.5. Направлення клієнта до іншого спеціаліста здійснюється виключно в інтересах клієнта, із дотриманням принципів професійної етики, поваги до вибору клієнта та забезпечення безперервності психологічної допомоги.

4.3.6. Психолог утримується від здійснення професійної діяльності у випадках, коли його фізичний або психоемоційний стан, професійне вигорання чи інші обставини можуть негативно вплинути на якість надання психологічної допомоги.

4.4. Безперервний професійний розвиток

4.4.1. Підтримання та розвиток професійної компетентності є постійним обов’язком кожного психолога.

4.4.2. З метою забезпечення високої якості професійної діяльності психолог систематично:

підвищує свою кваліфікацію;
бере участь у програмах безперервного професійного розвитку;
проходить супервізію та інтервізію;
опановує сучасні науково обґрунтовані методи психологічної допомоги;
бере участь у професійних конференціях, семінарах, тренінгах та інших освітніх заходах;
аналізує сучасні наукові дослідження та міжнародні професійні стандарти.

4.4.3. Психолог несе особисту відповідальність за актуальність своїх професійних знань, підтримання належного рівня компетентності та якість психологічної допомоги, яку він надає.

4.4.4. Член Асоціації сприяє розвитку професійної спільноти, ділиться досвідом, підтримує культуру професійного навчання, взаємної поваги та дотримання високих етичних стандартів.

Розділ 5. Відносини з клієнтами

5.1.1. Збереження професійної таємниці є одним із фундаментальних обов’язків психолога та необхідною умовою довірчих професійних відносин із клієнтом. Психолог забезпечує нерозголошення будь-яких відомостей, отриманих під час професійної діяльності, якщо інше не передбачено законодавством або положеннями цього Кодексу.

5.1.2. До конфіденційної інформації належать усі дані, що прямо чи опосередковано стосуються особи клієнта, його фізичного, психічного та соціального стану, особистих обставин, історії життя, змісту консультацій чи психотерапії, результатів психологічного оцінювання, професійних висновків, робочих записів, плану психологічного супроводу, рекомендацій та інших матеріалів, створених у процесі професійної взаємодії.

5.1.3. Під час обробки, зберігання та використання інформації про клієнта психолог керується законодавством України, міжнародними нормами захисту прав людини, нормативно-правовими актами держави, у якій перебуває клієнт (у разі міжнародної практики), внутрішніми документами установи, професійними стандартами та положеннями цього Етичного кодексу.

Будь-яке використання інформації про клієнта повинно відповідати принципам законності, необхідності, пропорційності та мінімального втручання у приватне життя особи.

5.1.4. Надання інформації про клієнта іншим особам допускається виключно після отримання його добровільної, усвідомленої та письмової згоди.

У такій згоді визначаються:

особи або установи, яким може бути передана інформація;
обсяг відомостей, що підлягають розкриттю;
мета передачі інформації;
строк дії дозволу;
порядок відкликання наданої згоди.

5.1.5. Клієнт має право у будь-який час змінити або відкликати свою згоду, якщо інше не передбачено законом.

5.1.6. Обов’язок щодо збереження професійної таємниці може бути обмежений лише у випадках, прямо визначених законодавством або необхідністю захисту життя, здоров’я чи безпеки людей.

5.1.7. Без отримання окремої згоди клієнта психолог має право або обов’язок повідомити компетентні органи чи відповідних осіб, якщо існують достатні підстави вважати, що:

клієнт перебуває у стані реальної небезпеки для власного життя або здоров’я;
існує безпосередня загроза життю чи безпеці інших осіб;
стали відомі факти жорстокого поводження, домашнього насильства, сексуального насильства, експлуатації або інших форм порушення прав дитини, особи похилого віку чи людини, яка не здатна самостійно захищати свої права;
інформація витребовується судом або іншим уповноваженим державним органом відповідно до вимог чинного законодавства.

5.1.8. У кожному такому випадку психолог діє відповідно до принципу мінімального необхідного розкриття інформації та документує підстави прийнятого рішення.

5.1.9. Якщо під час професійної роботи психолог отримує достовірну інформацію про наявність у клієнта інфекційного захворювання, що становить реальну та значну загрозу життю або здоров’ю інших осіб, він насамперед рекомендує клієнтові самостійно повідомити осіб, які можуть зазнати ризику зараження, та вжити заходів для його мінімізації.

5.1.10. У разі відмови клієнта виконати такі дії, а також за наявності безпосередньої небезпеки для інших осіб, психолог приймає рішення щодо можливості передачі відповідної інформації виключно в межах чинного законодавства, принципу необхідності та професійної етики.

5.1.11. Перед прийняттям такого рішення психолог, за можливості, звертається за професійною консультацією або супервізією, оцінює співвідношення потенційної шкоди від розголошення інформації та ризику для життя чи здоров’я інших осіб, після чого документує підстави та обсяг здійснених дій.

5.1.12. Конфіденційність у разі смерті клієнта. Смерть клієнта не припиняє професійного обов’язку психолога щодо збереження отриманої під час професійної діяльності конфіденційної інформації. Відомості про померлого клієнта, матеріали терапевтичного процесу та професійну документацію підлягають захисту відповідно до вимог чинного законодавства, умов професійної діяльності та зафіксованих за життя волевиявлень клієнта. Розкриття такої інформації допускається лише у випадках і межах, передбачених законодавством, або за наявності належних правових підстав.

5.1.13. Якщо законодавство або інші обов’язкові правові норми передбачають необхідність розкриття конфіденційної інформації без отримання згоди клієнта, психолог зобов’язаний передавати виключно той обсяг відомостей, який є об’єктивно необхідним для досягнення визначеної законом мети. Розкриття інформації не повинно виходити за межі, необхідні для захисту прав, життя, здоров’я чи виконання законних вимог компетентних органів.

5.1.14. До початку надання психологічної допомоги клієнтові обов’язково роз’яснюються принципи конфіденційності, її значення, а також випадки, за яких збереження професійної таємниці може бути обмежене відповідно до законодавства.

5.1.15. Інформація надається у формі, доступній для розуміння конкретної особи, з урахуванням її віку, рівня психічного розвитку, когнітивних можливостей, мовної компетентності та інших індивідуальних особливостей. За необхідності психолог пояснює значення професійних термінів і відповідає на запитання клієнта.

5.1.16. Положення про конфіденційність та можливі випадки її законного обмеження включаються до інформованої згоди, яка укладаєтсья до початку психологічної роботи.

Психолог усно пояснює зміст відповідного документа, переконується, що клієнт правильно зрозумів умови співпраці, та надає можливість отримати додаткові роз’яснення.

5.1.17. У разі виникнення підстав для обмеження конфіденційності психолог повторно інформує клієнта про правові підстави та можливі наслідки такого рішення, якщо це не суперечить вимогам законодавства або інтересам безпеки.

5.1.18. Інформована згода укладається у письмовій формі у двох примірниках, один з яких зберігається у психолога, інший передається клієнтові.

5.1.19. У випадках, коли професійна взаємодія може створити ризик порушення професійних меж або конфіденційності (зокрема участь психолога у сімейних, ритуальних, урочистих чи інших приватних заходах клієнта), психолог проводить попередню етичну оцінку такої ситуації.

5.1.20. Під час прийняття рішення психолог:

оцінює відповідність своїх дій інтересам клієнта;
аналізує можливі ризики для психологічного благополуччя та професійних відносин;
обговорює з клієнтом потенційні наслідки та отримує його усвідомлену згоду;
за потреби звертається до супервізора, Етичної комісії або інших компетентних колег;
документує мотиви прийнятого рішення та заходи, спрямовані на мінімізацію можливих ризиків.

5.1.21. Під час проведення консультацій із використанням телефонного, відео- або іншого електронного зв’язку психолог повідомляє клієнта про технічні обмеження такого формату та можливі ризики несанкціонованого доступу до інформації.

5.1.22. Фахівець використовує доступні сучасні засоби інформаційного захисту, обирає безпечні канали комунікації, дотримується вимог щодо захисту персональних даних та вживає всіх розумних заходів для забезпечення конфіденційності професійної взаємодії.

5.1.23. Психолог забезпечує належний рівень захисту конфіденційної інформації незалежно від способу її зберігання чи передачі.

5.1.24. Передача матеріалів здійснюється із застосуванням безпечних технічних рішень, які мінімізують ризик втрати, несанкціонованого доступу або поширення інформації.

5.1.25. Використання незахищених персональних носіїв інформації або інших способів передачі даних, що не забезпечують належного рівня інформаційної безпеки, не відповідає вимогам професійної етики.

5.1.26. Психолог має право звертатися за супервізією, інтервізією або професійною консультацією з метою підвищення якості психологічної допомоги.

5.1.27. За можливості така взаємодія попередньо обговорюється з клієнтом. Якщо отримання окремої згоди є неможливим або недоцільним, психолог забезпечує повну деперсоналізацію інформації, виключаючи будь-які дані, що можуть прямо або опосередковано ідентифікувати особу клієнта.

5.1.28. Особи, залучені до професійного обговорення випадку, також зобов’язані дотримуватися вимог конфіденційності.

5.1.29. Документація, що містить персональні або конфіденційні відомості про клієнтів, підлягає надійному захисту від випадкового чи несанкціонованого доступу.

5.1.30. Паперові документи повинні зберігатися у спеціально визначених місцях із обмеженим доступом, а електронні матеріали — із застосуванням паролів, засобів шифрування, резервного копіювання та інших механізмів інформаційної безпеки відповідно до чинного законодавства.

5.1.31. Клієнт має право отримати доступ до інформації, що стосується наданої йому психологічної допомоги, а також ознайомитися з документами, які містять відомості про перебіг психологічного супроводу.

5.1.32 На прохання клієнта психолог надає необхідні пояснення щодо змісту відповідної документації та, у випадках, передбачених законодавством, копії документів.

5.1.33. Доступ до окремих матеріалів може бути тимчасово обмежений лише тоді, коли існують обґрунтовані підстави вважати, що їх безпосереднє розкриття може завдати істотної шкоди психічному стану клієнта або порушити права інших осіб. Таке рішення повинно бути належним чином обґрунтоване та відповідати вимогам законодавства і професійної етики.

5.1.34. Групове консультування. Групове психологічне консультування: у груповій роботі психологи чітко пояснюють важливість та критерії конфіденційності групи. Правила дотримання конфіденційності є частиною письмової інформованої згоди з кожним членом групи. Також членам групи роз’яснюється, що конфіденційність в груповому середовищі важко гарантувати стовідсотково.

5.1.35. Консультування сімей та пар. Психологічне консультування сімейних пар/сімей: у психологічному консультуванні сімейних пар/сімей психологи чітко визначають, хто вважається «клієнтом», і обговорюють очікування та обмеження конфіденційності. Психологи шукають згоди та письмово оформлюють таку згоду між усіма залученими сторонами щодо конфіденційності інформації. За відсутності домовленості про інше, клієнтом вважається сімейна пара або сім’я.

5.1.36. Відповідальність перед батьками та законними опікунами. Психологи інформують батьків та законних опікунів про роль психолога та про конфіденційний характер консультаційних відносин у відповідності з чинним законодавством та умовами опікунських відносин. Психологи є чутливими до культурного різноманіття сімей і поважають невід’ємні права та обов’язки батьків/опікунів щодо благополуччя їхніх дітей/підопічних відповідно до закону. Психологи працюють над встановленням, якщо доречно, стосунків співпраці з батьками/опікунами, щоб найкраще задовольнити потреби клієнтів (див. 5.10).

5.1.37. Розголошення конфіденційної інформації: консультуючи неповнолітніх клієнтів або дорослих клієнтів, які не мають можливості дати добровільну згоду на розголошення конфіденційної інформації, психологи звертаються за дозволом на розкриття інформації до відповідної третьої сторони. У таких випадках психологи інформують клієнтів відповідно до їхнього рівня розуміння та вживають відповідних заходів для захисту конфіденційності клієнтів.

5.1.38. Міждисциплінарні команди. Коли послуги надаються клієнту міждисциплінарною командою, клієнта повідомляють про існування та склад команди, інформацію, яка їй надається, та цілі надання такої інформації.

5.2. Інформована згода

5.2.1. Надання психологічної допомоги здійснюється виключно після отримання добровільної та усвідомленої згоди клієнта. До початку професійної взаємодії психолог надає клієнтові зрозумілу інформацію про характер послуг, їх мету, передбачувані методи роботи, можливі переваги та обмеження, умови конфіденційності, порядок припинення співпраці, а також права й обов’язки сторін.

5.2.2. Якщо особа через вік, стан здоров’я, психічний стан або інші законні підстави не може самостійно надати інформовану згоду, рішення про початок психологічної допомоги приймається її законним представником відповідно до вимог чинного законодавства. При цьому психолог, наскільки це можливо, враховує думку самої особи та поважає її гідність і право бути поінформованою.

5.2.3. У випадках, коли психологічна допомога здійснюється на підставі рішення суду, органу державної влади чи іншого уповноваженого органу, психолог зобов’язаний поінформувати клієнта про правові підстави надання послуг, межі добровільності участі та особливості конфіденційності. Якщо законодавством не передбачено інше, із клієнтом укладається відповідний договір або оформлюється письмова інформована згода. У випадках, коли психологічна допомога є складовою комплексної діяльності установи та регулюється внутрішніми нормативними актами, допускається інший порядок отримання згоди, визначений законодавством.

5.2.4. Інформована згода повинна містити достатній обсяг відомостей для організації професійної допомоги, зокрема ідентифікаційні та контактні дані клієнта або його законного представника, контакт особи для зв’язку в екстрених ситуаціях (за потреби), опис прав та обов’язків сторін, умови надання психологічної допомоги, правила взаємодії, порядок оплати (за наявності), умови припинення співпраці, принципи захисту персональних даних та межі професійної відповідальності психолога.

5.3. Психологічне оцінювання (діагностика)

5.3.1. Перед визначенням стратегії психологічної допомоги психолог проводить професійне оцінювання запиту клієнта з метою всебічного розуміння його психологічного стану, особливостей функціонування, наявних ресурсів, факторів ризику та обставин життя. Обсяг і методи оцінювання визначаються індивідуально відповідно до запиту та професійних стандартів.

5.3.2. За наявності письмової згоди клієнта або інших законних підстав психолог може отримувати додаткову інформацію від членів сім’ї, законних представників чи інших осіб, які можуть сприяти більш повному розумінню ситуації клієнта. Отримані відомості використовуються виключно в інтересах психологічної допомоги.

5.3.3. Під час проведення психологічного оцінювання застосовуються лише ті методики та інструменти, які відповідають віковим особливостям клієнта, його психічному стану, цілям обстеження та професійній компетентності психолога.

5.3.4. Психодіагностичні методики повинні відповідати сучасним науковим вимогам щодо валідності, надійності, стандартизації та психометричної якості, а також бути адаптованими до мовних, культурних та соціальних особливостей цільової групи, для якої вони застосовуються.

5.3.5. Використання нових, експериментальних або таких, що проходять процедуру психометричної перевірки, методик допускається лише за умови попереднього інформування клієнта та отримання його добровільної згоди.

Методи психологічного оцінювання, застосування яких потребує спеціалізованої професійної підготовки або сертифікації, можуть використовуватися лише фахівцями, які мають відповідну кваліфікацію. Особи, що проходять професійне навчання, мають право застосовувати такі методики виключно під супервізією кваліфікованого спеціаліста.

5.3.6. Психолог забезпечує об’єктивне, добросовісне та зрозуміле інформування клієнта про результати психологічного оцінювання. Висновки подаються у доступній формі із необхідними поясненнями щодо використаних понять, отриманих результатів та їх практичного значення.

5.3.7. Фахівцеві забороняється навмисно спотворювати результати оцінювання, приховувати істотну інформацію, надавати неправдиві висновки або вводити клієнта в оману щодо змісту, достовірності чи значення проведеного психологічного дослідження.

5.4. Планування психологічної допомоги

5.4.1. Після первинного оцінювання психолог спільно з клієнтом визначає індивідуальний план психологічного супроводу. План має відображати узгоджені цілі роботи, пріоритетні напрями втручання, орієнтовну тривалість допомоги, критерії оцінювання результативності, а також професійні підходи й методи, які планується застосовувати відповідно до запиту клієнта.

5.4.2. У ситуаціях гострої психологічної кризи, суїцидального ризику або інших станів, що становлять безпосередню загрозу життю чи здоров’ю особи, першочерговим професійним завданням психолога є забезпечення фізичної та психологічної безпеки клієнта, стабілізація його стану та організація необхідної допомоги.

5.4.3. Цілі психологічної допомоги повинні бути сформульовані у зрозумілій для клієнта формі, відповідати його актуальному запиту, бути реалістичними, досяжними, етично прийнятними та такими, що не суперечать його законним інтересам або іншим важливим життєвим цілям. Досягнення поставлених цілей має оцінюватися за попередньо визначеними критеріями.

5.4.4. План психологічного супроводу підлягає регулярному перегляду та, за необхідності, коригуванню залежно від динаміки стану клієнта, досягнутих результатів, зміни запиту або виникнення нових обставин. Доцільно проводити його комплексний перегляд не рідше одного разу на шість місяців або частіше, якщо цього потребує терапевтичний процес.

5.4.5. Після завершення психологічної роботи психолог оформлює підсумковий професійний висновок або завершальне резюме, у якому відображаються досягнуті результати, оцінка виконання поставлених цілей, рекомендації щодо подальшого психологічного супроводу, самодопомоги або, за потреби, подальшого звернення до інших спеціалістів.

5.4.6. Психолог зобов’язаний завчасно визначити порядок забезпечення збереження професійної документації у випадку своєї тривалої непрацездатності, втрати можливості здійснювати професійну діяльність або смерті.

5.4.7. Для цього визначається уповноважена особа, яка на підставі письмових домовленостей забезпечує належне зберігання, передачу або знищення конфіденційної документації відповідно до законодавства, професійних стандартів та вимог цього Кодексу.

5.5. Професійні межі у взаєминах із клієнтами

5.5.1. Будь-які професійні контакти психолога з родичами, друзями, колегами чи іншими особами із соціального оточення клієнта допускаються лише за умови їхньої професійної необхідності та після оцінки можливих етичних ризиків.

5.5.2. До прийняття відповідного рішення психолог аналізує можливий вплив такої взаємодії на терапевтичний процес, право клієнта на приватність, рівень конфіденційності та потенційні наслідки для довірчих відносин.

5.5.3. Якщо взаємодія визнається професійно виправданою, підстави її здійснення та прийняте рішення належним чином документуються.

5.5.4. Психолог утримується від прийняття подарунків, матеріальних цінностей або інших форм винагороди, які можуть вплинути на професійну незалежність або змінити характер терапевтичних відносин.

5.5.5. У виняткових випадках, коли відмова від символічного подарунка може бути культурно недоречною або негативно вплинути на терапевтичний альянс, психолог оцінює його характер, матеріальну цінність, мотиви дарування та можливі наслідки для професійних відносин.Прийняте рішення має бути обґрунтованим і, за потреби, відображеним у професійній документації.

5.6. Подвійні професійні відносини

5.6.1. Подвійні професійні відносини виникають у випадках, коли поряд із терапевтичними взаєминами між психологом і клієнтом існують або можуть виникнути інші соціальні, сімейні, фінансові, службові, освітні, ділові чи особисті взаємини, здатні вплинути на незалежність професійних рішень або благополуччя клієнта.

5.6.2. Психолог повинен уникати будь-яких форм подвійних відносин, якщо вони можуть:

обмежити його професійну неупередженість;
вплинути на якість психологічної допомоги;
створити конфлікт інтересів;
поставити клієнта у залежне становище;
спричинити експлуатацію довіри або іншу шкоду.

5.6.3. Якщо уникнути подвійних відносин об’єктивно неможливо, психолог проводить попередню професійну оцінку ризиків, документує підстави прийнятого рішення, забезпечує прозорість взаємодії та вживає всіх можливих заходів для недопущення негативного впливу на клієнта. За необхідності психолог звертається за супервізією або консультацією до колег.

5.6.4. Якщо подвійні взаємини виникли незалежно від волі психолога, він зобов’язаний невідкладно оцінити можливі наслідки для клієнта та вжити заходів щодо мінімізації ризиків.

5.6.5. У разі необхідності психолог обговорює ситуацію з клієнтом, консультується із супервізором та розглядає питання про передачу випадку іншому фахівцеві.

5.6.5. Психолог, як правило, не здійснює професійне консультування членів власної сім’ї, близьких друзів, романтичних партнерів або інших осіб, із якими його пов’язують особисті взаємини. У разі звернення таких осіб за психологічною допомогою рекомендується забезпечити їх скерування до іншого компетентного спеціаліста.

5.6.6. Приймаючи рішення щодо участі у заходах, організованих клієнтом або за його участю, психолог оцінює можливий вплив такого контакту на професійні межі, конфіденційність, терапевтичний процес та репутацію професії. У випадках сумніву рекомендується отримати супервізійну консультацію та документувати мотиви прийнятого рішення.

5.6.7. Якщо в процесі роботи виникає необхідність змінити формат психологічної допомоги (наприклад, перейти від індивідуальної роботи до сімейної, парної чи групової або навпаки), психолог попередньо обговорює ці зміни з клієнтом.

5.6.8. Будь-які зміни оформлюються шляхом оновлення інформованої згоди із зазначенням нових умов співпраці, можливих переваг, ризиків та права клієнта відмовитися від запропонованих змін.

5.6.8. Психологу категорично забороняється вступати у романтичні, сексуальні або інші інтимні стосунки з особами, яким він надає психологічну допомогу, а також із членами їхніх сімей чи законними представниками, якщо це може вплинути на професійні відносини.

5.6.9. Після припинення професійної взаємодії психолог не повинен вступати у романтичні чи сексуальні стосунки з колишнім клієнтом протягом щонайменше п’яти років після офіційного завершення психологічної допомоги.

5.6.10. Після спливу визначеного строку психолог повинен критично оцінити можливість виникнення залежності, нерівності сторін, залишкового професійного впливу та інших факторів, здатних завдати шкоди колишньому клієнтові.

5.6.11. Психолог не приймає до професійної роботи осіб, із якими до початку психологічної практики перебував у романтичних, сексуальних або інших близьких особистих стосунках, оскільки такі взаємини несумісні з принципами професійної об’єктивності, етичності та безпечної психологічної допомоги.

5.7. Недопустимість дискримінації, домагань та будь-яких форм насильства

5.7.1. Психолог зобов’язаний підтримувати виключно професійний характер взаємин із клієнтом та не допускати будь-яких проявів сексуальної експлуатації або сексуалізованої поведінки.

5.7.2. До неприпустимої поведінки належать будь-які небажані фізичні контакти, сексуальні пропозиції, натяки, жести, повідомлення, демонстрація матеріалів сексуального змісту, а також вербальні чи невербальні дії, які можуть принижувати людську гідність, створювати атмосферу психологічного тиску або використовувати професійну нерівність між психологом і клієнтом.

5.7.3. Навіть одноразова дія, якщо вона має виражений сексуальний характер або спричинила психологічний дискомфорт клієнтові, може розглядатися як грубе порушення професійної етики.

5.7.4. Психолог повинен забезпечувати рівне, поважне та неупереджене ставлення до кожної особи незалежно від її віку, статі, гендерної ідентичності, сімейного стану, етнічного чи національного походження, мови, культури, громадянства, віросповідання, стану здоров’я, інвалідності, сексуальної орієнтації, соціального чи економічного становища або будь-яких інших ознак.

5.7.5. Будь-які прояви дискримінації, приниження, психологічного переслідування, образливої комунікації або зловживання професійним становищем є несумісними з діяльністю психолога.

5.8. Особливості роботи з кількома клієнтами

5.8.1. Якщо психолог працює одночасно з двома або більше особами, між якими існують сімейні, партнерські, службові чи інші взаємини, він до початку роботи визначає статус кожного учасника, характер професійних відносин, межі конфіденційності та можливі конфлікти інтересів.

5.8.2. У разі виникнення ризику втрати професійної неупередженості або суперечності між інтересами учасників психолог має право змінити формат роботи, запропонувати окремі консультації або відмовитися від подальшого ведення випадку.

5.8.3. Якщо психолог одночасно виконує інші професійні або процесуальні функції (експерта, консультанта органу влади, спеціаліста судового процесу, члена комісії, кризового консультанта тощо), він зобов’язаний завчасно повідомити всіх зацікавлених осіб про особливості своєї ролі, межі конфіденційності та характер інформації, яка може бути використана відповідно до законодавства.

5.9. Перенаправлення клієнтів та міжпрофесійна взаємодія

5.9.1. Якщо запит клієнта виходить за межі професійної компетентності психолога або потребує комплексної допомоги, психолог рекомендує звернення до інших спеціалістів відповідного профілю.

5.9.2. За потреби психолог може координувати психологічний супровід із лікарями, психіатрами, психотерапевтами, логопедами, соціальними працівниками, реабілітологами, педагогами чи іншими фахівцями за умови дотримання принципів конфіденційності та отримання необхідної згоди клієнта.

5.9.3. Якщо робота з конкретним випадком викликає у психолога надмірні особисті емоційні реакції, активізує невирішені психологічні труднощі або суттєво впливає на його професійну об’єктивність, він повинен оцінити власну готовність продовжувати роботу.

5.9.4. За необхідності психолог звертається до супервізії, особистої терапії або передає клієнта іншому спеціалісту.

5.9.5. У випадках, коли стан здоров’я психолога, професійне вигорання, кризові життєві обставини або інші фактори можуть негативно вплинути на якість психологічної допомоги, він повинен своєчасно призупинити професійну діяльність або організувати передачу клієнтів іншим компетентним фахівцям.

5.9.6. Передача клієнта іншому спеціалісту здійснюється максимально делікатно та з повагою до сформованих терапевтичних відносин.

5.9.7. Психолог враховує можливі переживання клієнта, пов’язані із завершенням співпраці, надає необхідні пояснення, забезпечує безперервність психологічної допомоги та, за можливості, сприяє комфортному переходу до нового фахівця.

5.10. Особливості надання психологічної допомоги дітям та неповнолітнім

5.10.1. Надання психологічної допомоги дитині або неповнолітній особі здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України та передбачає отримання згоди законного представника у випадках, коли така згода є обов’язковою.

5.10.2. Одночасно психолог прагне отримати добровільну згоду самої дитини відповідно до її віку, рівня розвитку та здатності усвідомлювати зміст психологічної допомоги.

5.10.3. До початку роботи психолог спільно із законними представниками визначає порядок обміну інформацією щодо психологічного супроводу дитини.

5.10.4. Батькам або опікунам роз’яснюється, які відомості можуть бути повідомлені їм у процесі роботи, а яка інформація залишатиметься конфіденційною в інтересах розвитку довірчих терапевтичних відносин із дитиною.

5.10.5. Психолог, який здійснює професійну діяльність у закладі освіти, керується законодавством України, нормативними актами у сфері освіти, професійними стандартами та положеннями цього Кодексу.

5.10.6. Психологічні заходи, що входять до системи психолого-педагогічного супроводу освітнього процесу та передбачені внутрішніми документами закладу освіти, здійснюються відповідно до вимог чинного законодавства та локальних нормативних актів.

5.10.7 Якщо психолог проводить індивідуальне консультування, психокорекцію, психотерапевтичні втручання або інші види спеціалізованої психологічної допомоги, порядок отримання інформованої згоди визначається законодавством та внутрішніми процедурами закладу.

5.10.8. Психолог сприяє створенню безпечного освітнього середовища, підтримує психічне благополуччя дітей, розвиток їхніх емоційних, соціальних та особистісних компетентностей, а також формування навичок саморегуляції, відповідальної поведінки та психологічної стійкості.

5.10.9. У межах професійної компетентності психолог проводить психологічне оцінювання готовності дітей до навчання, сприяє їх адаптації до нових освітніх умов, виявляє фактори ризику дезадаптації та надає рекомендації педагогам і батькам щодо підтримки розвитку дитини.

5.10.11. Психолог бере участь у розробленні, реалізації та оцінюванні профілактичних, розвивальних, корекційних і просвітницьких програм, які враховують вікові, індивідуальні, культурні та освітні потреби дітей і спрямовані на забезпечення їх гармонійного розвитку та психологічного благополуччя.

Розділ 6. Супервізія та професійне консультування.

6.1. Супервізія

6.1.1. Супервізія є складовою системи професійного розвитку психолога та ігрового терапевта і спрямована на забезпечення високої якості психологічної допомоги, професійної безпеки клієнтів та безперервного вдосконалення практичної діяльності фахівця.

6.1.2. Під супервізією розуміється структурований професійний процес, у межах якого більш досвідчений спеціаліст (супервізор) здійснює методичний, клінічний та етичний супровід роботи іншого фахівця (супервізанта), сприяючи розвитку його професійних компетентностей, клінічного мислення, навичок самоаналізу та відповідального прийняття професійних рішень.

6.1.3. Основними завданнями супервізії є:

забезпечення безпеки та благополуччя клієнтів;
підвищення професійної компетентності спеціаліста;
підтримка належного рівня якості психологічних послуг;
формування навичок етичного прийняття рішень;
профілактика професійного вигорання;
розвиток рефлексії та професійної відповідальності.

6.1.4. Супервізія проводиться систематично відповідно до професійних потреб фахівця, складності клінічної практики, етапу професійного становлення та вимог професійної організації.

6.1.5. У процесі супервізії супервізор несе професійну відповідальність за якість наданих рекомендацій, а також здійснює контроль за дотриманням супервізантом професійних, етичних та правових стандартів роботи.

6.2. Організація проведення супервізії та консультацій

6.2.1. Супервізія може проводитися індивідуально або в груповому форматі, очно чи із застосуванням дистанційних технологій зв’язку.

6.2.2. Дистанційний формат супервізії повинен відповідати тим самим професійним, етичним та організаційним вимогам, що й очна робота.

6.2.3. Під час обговорення клінічних випадків необхідно максимально унеможливити ідентифікацію клієнта. Особисті дані, фотографії, документи, аудіо- та відеоматеріали використовуються лише за наявності відповідної правової підстави та з дотриманням вимог конфіденційності.

6.2.4. Електронні матеріали, що використовуються під час супервізії, повинні передаватися виключно захищеними каналами зв’язку та зберігатися у спосіб, який виключає доступ сторонніх осіб.

6.2.5. Після завершення супервізії або консультації матеріали, що містять персональні дані клієнтів, підлягають видаленню або архівуванню відповідно до внутрішніх правил організації та вимог законодавства щодо захисту персональних даних.

6.2.6. Учасники супервізійного процесу зобов’язані забезпечити нерозголошення будь-якої інформації, отриманої під час професійного обговорення клінічних випадків.

6.3. Вимоги до супервізора

6.3.1. Функції супервізора може виконувати лише спеціаліст, який має відповідну базову освіту, завершену професійну підготовку, практичний досвід роботи та спеціалізовану підготовку із супервізії.

6.3.2. Супервізор повинен підтримувати власний професійний рівень шляхом регулярного навчання, проходження підвищення кваліфікації, участі у професійних заходах, конференціях та міжнародних освітніх програмах.

6.3.3. Супервізор повинен володіти сучасними моделями клінічної супервізії, методами професійної оцінки, навичками надання конструктивного зворотного зв’язку та розуміти закономірності професійного розвитку спеціалістів.

6.3.4. У своїй діяльності супервізор забезпечує:

об’єктивність оцінювання;
неупередженість;
професійну доброчесність;
конфіденційність;
повагу до професійної автономії супервізанта.

6.3.5. Супервізор здійснює моніторинг дотримання етичних принципів, професійних стандартів, законодавчих вимог та внутрішніх нормативних документів професійної асоціації.

6.3.6. На початку співпраці супервізор визначає формат роботи, права та обов’язки сторін, порядок оцінювання, межі відповідальності, правила конфіденційності та критерії завершення супервізії.

6.3.7. У взаємодії із супервізантом супервізор не допускає будь-яких проявів дискримінації, психологічного тиску, маніпуляцій, експлуатації або використання свого професійного статусу у власних інтересах.

6.3.8. У випадку виникнення подвійних професійних чи особистих взаємин супервізор повинен оцінити можливі ризики конфлікту інтересів та вжити заходів для їх усунення або припинити супервізійні відносини.

6.3.9. Супервізор не має права використовувати залежне становище супервізанта для отримання особистої, фінансової, професійної чи будь-якої іншої вигоди.

6.3.10. Недопустимими є романтичні, сексуальні або інші інтимні взаємини між супервізором і супервізантом протягом усього періоду супервізії.

6.3.11. Супервізор не здійснює індивідуальну психотерапію супервізанта одночасно із супервізійним супроводом, якщо це може негативно вплинути на професійну об’єктивність, якість оцінювання або створити конфлікт ролей.

6.3.12. У випадку виникнення обставин, що можуть вплинути на неупередженість супервізора або створити ризик для професійної взаємодії, супервізор повинен повідомити про це супервізанта та, за необхідності, рекомендувати передачу супервізії іншому фахівцю.

Розділ 7. Організація професійної практики.

7.1.1. Психолог забезпечує проведення консультацій у середовищі, яке гарантує приватність, психологічну безпеку клієнта та унеможливлює доступ сторонніх осіб до змісту професійної взаємодії.

7.1.2. Приміщення, у якому здійснюється психологічна практика, повинно відповідати вимогам конфіденційності, бути безпечним, комфортним, доступним для клієнтів та придатним для належного зберігання професійної документації незалежно від її форми.

7.1.3. Проведення психологічних консультацій у відкритих громадських місцях, де існує ризик порушення конфіденційності або втручання сторонніх осіб, є неприпустимим, за винятком кризових ситуацій, коли інший формат допомоги є неможливим.

7.2. Документування професійної діяльності

7.2.1. Психолог здійснює належне ведення професійної документації щодо кожного клієнта. Робочі записи повинні відображати динаміку психологічної допомоги, запит клієнта, проведені інтервенції, професійні спостереження, результати оцінювання та перебіг досягнення визначених цілей.

7.2.2. На початку роботи оформлюється індивідуальний план психологічного супроводу, який містить мету, очікувані результати, основні напрями роботи, методи та орієнтовні критерії оцінювання ефективності допомоги. План переглядається та за необхідності коригується у процесі роботи.

7.2.3. Психолог забезпечує належний захист усіх документів, що містять персональні дані та професійну інформацію про клієнта, незалежно від способу їх створення чи зберігання.

7.2.4. Доступ до професійної документації організовується із застосуванням багаторівневих заходів інформаційної безпеки. Паперові матеріали повинні зберігатися у закритих шафах або сейфах, а електронні документи — бути захищеними паролями, шифруванням або іншими сучасними засобами захисту інформації.

7.2.5. Аудіо-, відеофіксація консультацій або використання інших засобів запису допускається виключно після отримання добровільної письмової інформованої згоди клієнта. Передача таких матеріалів іншим особам можлива лише у випадках, передбачених законодавством або за окремою письмовою згодою клієнта.

7.2.6. Документація щодо психологічної допомоги зберігається протягом строку, визначеного законодавством або внутрішніми нормативними документами організації. За відсутності спеціальних вимог рекомендований мінімальний строк зберігання становить три роки після завершення професійних відносин.

7.2.7. Після закінчення строку зберігання документація підлягає безпечному знищенню таким способом, який виключає можливість відновлення персональної інформації.

7.2.8. Клієнт має право отримати інформацію щодо власного психологічного супроводу у формі, що відповідає його потребам та рівню розуміння. За запитом клієнта психолог може надати копії документів або письмовий висновок, якщо це не суперечить законодавству та професійним етичним нормам.

7.2.9. Запити клієнтів щодо доступу до власної документації розглядаються у розумний строк, який, як правило, не перевищує чотирнадцяти календарних днів.

7.2.10. Психолог може обмежити доступ до окремих матеріалів лише тоді, коли їх розголошення може створити реальну загрозу фізичному або психічному благополуччю клієнта чи інших осіб. Таке рішення повинно бути професійно обґрунтованим, документально зафіксованим та відповідати вимогам чинного законодавства.

7.3. Фінансові умови надання психологічних послуг

7.3.1. До початку співпраці психолог надає клієнту повну інформацію щодо вартості послуг, порядку оплати, умов перенесення або скасування зустрічей та інших фінансових аспектів професійної взаємодії.

7.3.2. Правила компенсації вартості пропущених або скасованих консультацій визначаються сторонами до початку роботи та зазначаються в інформованій згоді або договорі про надання психологічної допомоги.

7.3.3. У випадку систематичного невиконання клієнтом фінансових домовленостей психолог має право припинити професійну співпрацю, забезпечивши при цьому можливість безпечного завершення терапевтичного процесу або організувавши перескерування до іншого фахівця.

7.3.4. Метою уникнення конфлікту інтересів психолог утримується від використання бартерних форм розрахунку або інших фінансових домовленостей, які можуть поставити під загрозу професійну незалежність чи об’єктивність терапевтичних відносин.

7.4. Інформування про професійну діяльність

7.4.1. Будь-яка інформація про професійну діяльність психолога повинна бути достовірною, перевіреною та відповідати його реальній освіті, кваліфікації, досвіду, сертифікації та сфері компетентності.

7.4.2. Поширення інформації про психологічні послуги не повинно містити неправдивих відомостей, перебільшення професійних можливостей, необґрунтованих гарантій результату або дискредитації інших спеціалістів.

7.4.3. Фахівець, який працює у складі державної, комунальної чи приватної установи, не використовує своє службове становище для залучення клієнтів до власної приватної практики, якщо це суперечить законодавству або внутрішнім правилам відповідної організації.

7.5. Професійна поведінка у публічному просторі

7.5.1. Беручи участь у публічних заходах, засобах масової інформації або професійних дискусіях, психолог усвідомлює власну відповідальність за формування суспільної довіри до професії та дотримується високих стандартів професійної етики.

7.5.2. Психолог враховує особливості цифрового середовища та розуміє, що поширена в мережі інформація може бути скопійована, змінена або використана поза його контролем.

7.5.3. Під час публічних виступів, викладання, навчання, написання наукових праць або ведення соціальних мереж категорично забороняється розголошувати персональні дані клієнтів або будь-які відомості, що дозволяють прямо чи опосередковано встановити їхню особу без належної письмової згоди.

7.5.4. Психолог не допускає неправдивих або оманливих повідомлень щодо власної освіти, професійного статусу, членства у професійних організаціях, наукових ступенів, сертифікації, практичного досвіду, результатів досліджень чи ефективності застосовуваних методів.

7.5.5. Фахівець рекомендується чітко розмежовувати особисту та професійну присутність у цифровому просторі, усвідомлюючи можливий вплив власної онлайн-активності на терапевтичні відносини, професійну репутацію та довіру клієнтів.

8. Дистанційне надання психологічної допомоги

8.1. Загальні положення

8.1.1. Дистанційне психологічне консультування здійснюється із застосуванням цифрових засобів комунікації, коли психолог і клієнт перебувають у різних місцях та взаємодіють без особистої зустрічі.

8.1.2. До засобів дистанційної взаємодії належать комп’ютери, смартфони, спеціалізовані програмні продукти, відеоконференції, телефонний зв’язок, електронна пошта, онлайн-чати, месенджери, вебресурси, соціальні мережі та інші інформаційно-комунікаційні технології.

8.1.3. Оскільки окремі цифрові сервіси не забезпечують достатнього рівня захисту персональних даних, психолог повинен ретельно оцінювати доцільність їх використання, попередньо погодивши це з клієнтом та обираючи найбезпечніші доступні рішення.

8.2. Організація дистанційної роботи

8.2.1. Онлайн-консультування проводиться лише в умовах, які гарантують приватність розмови та унеможливлюють доступ сторонніх осіб до конфіденційної інформації.

8.2.2. Для проведення консультацій рекомендується використовувати сучасні захищені канали зв’язку із застосуванням технологій шифрування даних.

8.2.3. Проведення психологічних консультацій із громадських місць або приміщень, де неможливо забезпечити конфіденційність, є неприпустимим.

8.3. Правові аспекти

8.3.1. Під час дистанційної роботи психолог зобов’язаний дотримуватися законодавства держави власного місця практики та країни, у якій перебуває клієнт.

8.3.2. Якщо сторони знаходяться у різних адміністративних одиницях або країнах, клієнт має бути поінформований про особливості правового регулювання психологічної практики та можливі юридичні обмеження.

8.3.3. Інформована згода повинна містити окремий розділ, присвячений юридичним особливостям дистанційного консультування, який підтверджується підписом клієнта.

8.3.4. Документування онлайн-консультацій здійснюється відповідно до професійних стандартів та вимог законодавства держав, у межах яких працюють психолог і клієнт.

8.4. Інформована згода та електронний обмін інформацією

8.4.1. Клієнт самостійно приймає рішення щодо використання дистанційного формату психологічної допомоги та електронних засобів комунікації.

8.4.2. Психолог інформує клієнта, що абсолютний захист електронних даних гарантувати неможливо, оскільки існує ризик як санкціонованого, так і несанкціонованого доступу. Водночас фахівець застосовує всі доступні технічні та організаційні заходи для мінімізації таких ризиків.

8.4.3. До початку співпраці клієнтові пояснюються принципи ведення електронної документації, способи захисту інформації, механізми шифрування та порядок її зберігання.

8.4.4. Інформована згода при дистанційній роботі повинна також містити:

алгоритм дій у разі технічних несправностей;
альтернативні способи зв’язку;
орієнтовні строки відповіді психолога;
порядок реагування у кризових ситуаціях за відсутності спеціаліста;
інформацію щодо різниці часових поясів;
особливості культурної або мовної взаємодії, якщо вони можуть впливати на якість консультування.

8.5. Захист персональних даних

8.5.1. На початку роботи психолог повинен переконатися в особі клієнта. Для першої зустрічі можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, а під час наступних консультацій — погоджені сторонами способи підтвердження, наприклад кодове слово або інший засіб автентифікації.

8.5.2. Використовуючи соціальні мережі, електронну пошту чи власні вебресурси, психолог розробляє внутрішні правила їх застосування щодо чинних і колишніх клієнтів. Такі правила мають забезпечувати захист персональної інформації, запобігати порушенню професійних меж і виключати виникнення небажаних подвійних взаємин. Для професійної діяльності рекомендується використовувати окремі облікові записи, відмежовані від особистих.

8.6. Межі застосування дистанційного консультування

8.6.1. Перед початком роботи психолог інформує клієнта про переваги дистанційного формату, а також про його можливі технічні, організаційні та професійні обмеження.

8.6.2. До прийняття рішення щодо онлайн-консультування спеціаліст оцінює, чи відповідають можливості клієнта вимогам такого формату. Враховуються когнітивні, емоційні, фізичні, мовні та технічні фактори, що можуть впливати на ефективність взаємодії. Результати цієї оцінки фіксуються у професійній документації.

8.6.3. Психолог визначає, чи є дистанційна форма роботи доцільною з огляду на вік клієнта, характер його запиту та рівень ризику. В окремих випадках, зокрема під час роботи з тяжкою психотравмою або малолітніми дітьми, онлайн-формат може бути недостатньо ефективним або навіть небезпечним.

8.6.4. Незалежно від оцінки ризиків, психолог повинен заздалегідь передбачити алгоритм реагування на кризові ситуації. Інформована згода має містити контактні дані місцевих служб екстреної допомоги, а також контакт особи, з якою можна зв’язатися у випадку виникнення загрози життю чи здоров’ю клієнта.

8.6.5. Якщо дистанційне консультування не забезпечує необхідної якості психологічної допомоги, спеціаліст рекомендує перейти до очного формату. Якщо така можливість відсутня, клієнтові пропонується звернутися до іншого кваліфікованого фахівця.

8.6.6. Психолог, який здійснює дистанційну практику, повинен регулярно оновлювати свої знання щодо сучасних цифрових технологій, вимог інформаційної безпеки, професійних стандартів та нормативно-правового регулювання онлайн-консультування, проходячи відповідне навчання не рідше одного разу на рік.

9. Робота психолога з представниками різних соціальних і вразливих груп

9.1. Загальні положення

9.1.1. Психолог здійснює професійну діяльність в умовах культурного, мовного, релігійного та соціального різноманіття суспільства. З метою забезпечення якісної психологічної допомоги фахівець постійно розвиває міжкультурну компетентність, удосконалює знання щодо особливостей роботи з різними категоріями населення, регулярно проходить тематичне навчання та, за необхідності, звертається за супервізією або професійними консультаціями.

9.1.2. До категорій населення, які можуть потребувати особливо чутливого підходу під час надання психологічної допомоги, належать особи, що пережили різні форми насильства, внутрішньо переміщені особи, мігранти, представники національних і релігійних меншин, люди без постійного місця проживання, особи, які перебувають у місцях позбавлення волі, люди з тяжкими або хронічними захворюваннями, особи з інвалідністю, представники ЛГБТ спільноти та інші соціально вразливі групи.

9.1.3. Професійна діяльність психолога повинна ґрунтуватися на повазі до культурних, релігійних, мовних і соціальних особливостей клієнта. Формування довірливих терапевтичних відносин передбачає володіння знаннями про культурні норми, соціальні ролі, систему цінностей та традиції різних спільнот.

9.1.4. Працюючи з представниками релігійних громад або культурних спільнот, психолог враховує значення духовних переконань у житті клієнта. За потреби релігійна громада або духовні практики можуть розглядатися як важливий ресурс психологічної підтримки поряд із сімейним оточенням.

9.1.5. Якщо мовний бар’єр ускладнює ефективне консультування, допускається залучення перекладача. До початку роботи така особа повинна бути ознайомлена з вимогами щодо нерозголошення конфіденційної інформації та підтвердити готовність їх дотримуватися.

9.1.6. Під час роботи з клієнтами різної сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності психолог забезпечує неупереджене ставлення, поважає особистий досвід клієнта, не нав’язує власних переконань і будує взаємодію виключно відповідно до професійних етичних принципів.

9.1.7. Фахівець визнає право кожної людини на самовизначення, використовує ім’я, займенники та форму звернення відповідно до побажань клієнта та його самоідентифікації.

9.1.8. Психолог не висуває непідтверджених припущень щодо причин формування сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності чи інших особистісних характеристик клієнта та не подає власні переконання як науково встановлені факти.

9.1.9. Надаючи психологічну допомогу людям з інвалідністю або стійкими порушеннями здоров’я, психолог враховує їхні індивідуальні потреби, рівень функціонування та життєві обставини. План психологічного супроводу спрямовується на підвищення якості життя, розвиток адаптаційних можливостей та підтримку максимальної самостійності клієнта.

9.1.10. За необхідності психолог організовує міждисциплінарну взаємодію із суміжними спеціалістами, зокрема лікарями, психіатрами, педагогами, соціальними працівниками, реабілітологами та іншими фахівцями, якщо це сприятиме комплексному вирішенню потреб клієнта.

9.1.11. З метою підтримання високого професійного рівня психолог регулярно оновлює знання щодо роботи з різними категоріями населення, бере участь у програмах підвищення кваліфікації, професійних семінарах, супервізіях та консультаціях із більш досвідченими колегами.

10. Професійне благополуччя та турбота про власний ресурс

10.1. Самопідтримка психолога

10.1.1. Психолог усвідомлює, що підтримання власного фізичного, психічного та емоційного здоров’я є невід’ємною складовою професійної діяльності. Турбота про особисте благополуччя сприяє збереженню професійної ефективності, забезпечує безпечний терапевтичний простір і підвищує якість психологічної допомоги клієнтам.

10.1.2. Фахівець повинен володіти практичними навичками саморегуляції та регулярно застосовувати стратегії профілактики професійних ризиків, зокрема емоційного вигорання, вторинної (вікарної) травматизації, хронічного стресу та виснаження, пов’язаного з тривалим співпереживанням клієнтам.

10.1.3. Психолог здійснює постійний професійний самомоніторинг, аналізує власний емоційний стан, поведінкові реакції та вплив особистого досвіду на професійну діяльність. За наявності ознак психологічного перевантаження або невирішених особистих труднощів він своєчасно звертається по особисту психотерапію, психологічне консультування чи іншу необхідну професійну підтримку.

10.1.4. Важливою складовою професійної відповідальності є готовність психолога приймати конструктивний зворотний зв’язок від супервізора, колег або інших фахівців. Якщо сторонні спостерігають ознаки професійного виснаження, вторинної травматизації чи емоційного вигорання, психолог обговорює ці прояви під час супервізії або професійної консультації та, за потреби, приймає рішення щодо тимчасового обмеження практики і проходження особистої терапії.

10.1.5. Якщо фізичний стан, психічне здоров’я або емоційні труднощі психолога можуть негативно вплинути на якість надання психологічної допомоги, він зобов’язаний призупинити професійну діяльність до відновлення належної працездатності. У такій ситуації клієнтам надається необхідне пояснення щодо неможливості продовження роботи, а також, за їхньою згодою, організовується передача до іншого компетентного спеціаліста для забезпечення безперервності психологічного супроводу.

10.1.6. Відновлення професійної практики можливе лише після стабілізації фізичного, психоемоційного та психологічного стану фахівця. Перед поверненням до роботи психолог повинен переконатися, що його ресурсний стан дозволяє забезпечувати безпечну, етичну та якісну психологічну допомогу відповідно до професійних стандартів.